Ірина Білик - Божевільна

Синьоокою чаклункою, бувало
Називав мене і руки цілував
Мабуть, справжнє щастя то було й не стало
Час минув і вже як сніг розтав
Що тоді хотіла, я сама не знаю
Може, подарунків, може, просто слів
Я не вірю в те, що почуття вмирає
Що вогонь любові догорів